Який вигляд мали скіфи та сармати?

Найдавнішу згадку про скіфів містять ассирійські джерела. Степові терени між Доном і Дунаєм, протяжністю у тисячі кілометрів, які були заселені скіфськими племенами – близькими за походженням, за мовою і культурою родами, серед яких найвище становище займали так-званв “царські скіфи”, яких описував Геродот у свойї Історії. Вони мешкали у побережжі Азовського моря, Подоння та Криму. Разом з ними сусідили також скіфи-землероби і скіфи-кочівники. Власне про них, їх антропологічні озники ми й поговоримо у даній статті.

Скіфи – європеоїди

Вони були середнього зросту – близько 165-167 см у чоловіків, і 155-159 у жінок. Щодо відомих рядків російського поета О. Блока: «Да, скифы мы, да, азиаты мы, с раскосыми и жадными очами», то вони насправді мають дуже мало спільного з антропологічними дослідженнями, які проводились вченими та науковцями. Скіфи – типові європеоїди.

Видовжена форма черепної коробки, середнє за шириною обличчя, з чітко окресленим невелимким, середніх розмірів носом. Усі ці риси можна побачити на портреті воїна з курганного поля “Сірко”, неподалік від Нікополя.



Легендарна срібна чаша-братина з позолотою із кургану Гайманова могила. Цікаво, що позолота вкриває волосся скіфів – це може вказувати на те, що деякі царські скіфи були русявими.

Расовий тип скіфів.

Ритуал війського братання у скіфів.

Дослідниця Т. Кондукторова зробила висновок, що за своєю фізичною будовою скіфські племена Північного Причорномор’я схожі до племен доби пізньої бронзи, що задовго до скіфів проживали на цій території, що свідчить про те, що скіфи були автохтонами на їх землі.

Тілобудова у скіфів типово арійська, європейська.

Скіф в «грецькому коринфському» шоломі і панцирі. Ми намарно приписуємо предмети такого типу і форми виключно еллінам. Сама еллінська культура була похідною від культури скіфів і ніколи не втрачала з нею зв’язку. Для скіфів ні Геракл, ні Ахілл, ні Аполлон, ні Артеміда, ні Медуза, ні багато інших не були «чужими» і екзотичними міфообразами. Останні дослідження показують чітко: між релігією і міфологією скіфів і еллінів існував тісний зв’язок. Інакше й не могло бути, вихідна точка одна: релігія і міфологія суперетносу скіфів. Між Скіфією і Елладою існував зв’язок на рівні духовної і матеріальної культури.

Жителі Північного Причорномор’я.

Жіночий расовий тип Причорномор’я.

Дослідниця М. Великанова, вивчаючи черепи зі скіфського могильника IV — III ст. до н. е. біля села Миколаївка на східному березі Дністровського лиману, отримала унікальні результати: ці черепи за багатьма расовими показниками, зокрема шириною вилиць, займають проміжне становище між скіфами та фракійцями. Досить чітко виокремлюються такі компоненти, як: масивний, властивий скіфськими племенам Нижньої Наддніпрянщиги, череп, який також притаманний фракійцям Балкан. Отже, можна припустити, що фракійці якимсь чином вийшли із скіфського середовища, були одного роду і антропологічного типу, однак з часом мігрували на Балканські території і постали там як окремий етнос, наприклад в історії болгар та румун.

1) Реконструкція вигляду скіфа по черепу. 2) Загальні антропологічні риси Дака і скіфів: потужні надбрів’я, глибоко посаджені очі, великий виступаючий ніс, густа борода. 3) Голова кентавра. Грецька скульптура. 4) Скіфський вождь. Зображення на ритуальній посудині. 5) Голова Дака. Початок 2 ст. Варіант скіфсько-дакско типу з більш витонченими рисами обличчя.

У III ст. до н. е. панування скіфів у Причорномор’ї скінчилося: сюди зі сходу почали проникати сарматські племена, які раніше кочували у Приураллі, на Південному Уралі та в Поволжі. Першими на теренах України з’явились язиги, потім — роксалани і згодом — алани. Через деякий час античні автори почали називати Північне Причорномор’я Сарматією., а племенами, котрі населяли цю територію – сарматами.

Сарматські племена активно втручалися в тогочасні міжнародні події: вони неодноразово нападали на Ольвію та інші грецькі колонії, вели війни з Римом тощо. У перші віки нашої ери частина сарматів проникла далеко на північ, у лісостепові райони України (басейн р. Тясмин), де, мабуть, змішалася з корінною землеробською людністю. Антропологічні дослідження виявили, що сарматські племена, котрі населяли Північне Причорномор’я відрізнялсь короткошю, ніж у скіфів, черепною коробкою, дещо ширшим обличчям, а також помірним розвитком м’язового рельєфу і випинанням носових кісткок з площини лиця – тобто з дещо східною домішкою. За більшістю антропологічних ознак, були близькими до сарматських племен Поволжя, Башкірії, Приуралля. Дослідники припускають, що ці групи походять від Андронівської культури – археологічна культура епохи бронзи, ототожнюється вченими з індоіранцями.

Амазонка

Сармати

Як можна пересвідчитись, расовий тип сарматів також не відрізняється від європеоїдного. Сарматська культура – це розвиток культури скіфів. Скіфи не зникли, не розчинилися безслідно. Народ, що населяв Східну Європу, продовжував жити в ній. Той самий Король Артур – був сарматом. Змінилася лише назва, яким позначали іноземці Праукраїну. Сарматський період української історії – це перехід від давнини до середньовіччя. Саме тоді матеріальна культура, зокрема, одяг і озброєння, починають знаходити такий знайомий нам «слов’янський» середньовічний вигляд. Слідом за «зниклими» сарматами-аланами на авансцену в середні століття вийдуть слов’яни.

З історичних джерел довідуємося, що під тиском сарматів значна частина скіфів залишила обжиті землі й перебралася до Кримського півострова. Приблизно в середині III ст. до н. е. скіфи заснували тут свою столицю – Неаполь (Нове Місто). Найбільшого розквіту досягла Мала Скіфія досягла в II ст. до н. е. за часів царя Скілура та його сина Полака.

Під час проведення розкопок біля стін Неаполя Скіфського, археологами було виявлено мавзоле із понад 70 останками скіфських вельмож – чоловіків, жінок та дітей. Одне з найдавніших поховань належало чоловікові віком 45 років, його одяг був густо оздоблений золотими прикрасами. У ногах небіжчика лежали військові атрибути: шолом, два мечі і наконечними списів. Череп його був штучно деформований, внаслідок чого орбіти і певна частина лобової кістки були висунені вперед. Лоб він мав широкий, високий, а ніс з чвтко окресленим контуром, що гарно простежується на реконструкції, виконаній М.Герасимовим. Саме завдяки цій реконструкції, вдалося встановити, щоб поховання належить самому цареві Скілуру!

Реконструкція царя Скілура, М.М.Герасимов



Реконструкція зовнішності скіфа по черепу із кургана Берель

Протягом останніх десятиліть, на протязі яких проводилися археологічні розкопки в Нижній Наддніпрянщикі та Криму, було обстежено чимало скіфських некрополів (Неаполь Скіфський, Золота Балка, Миколаївка-Козацька і ін.), що дало змогу константувати: між ранніми та пізніми скіфськими племенами простежується генетична спорідненість. Це ще раз доводить, що скіфи були автохтонними племенами на території України, які нізвідки не приходили і нікуди не зникали, а приймали активну участь у творенні майбутнього українського етносу.

Чеканка на вазі з кургану Куль-Оба.

Золота бляшка з кургану Куль-Оба. Скіф в козацьких шароварах на коні. Кінь був вірним другом скіфа і на полюванні, і в бою. Недаремно, українські козаки вважали себе нащадками сарматів

Сцена ловлі диких коней.

Любор Hідерле, історик-славіст, археолог, етнограф і лінгвіст, автор 11-томної енциклопедії «Слов’янські старожитності», стверджував, що «скіфи іменовані орачами і хліборобами… були безсумнівно слов’янами». Він пише: «Скіфи-землероби, що живуть між Бугом і Дніпром (Herodot, IV. 17,18, 53, 54) над порогами й провадять зовсім інший спосіб життя в порівнянні з справжніми скіфами-кочівниками, не могли бути ніким іншим, крім як предками східних слов’ян. Поділля і Волинь були слов’янськими вже в епоху Геродота, судячи з його повідомленнями про жителів цих областей, яких він називає неврами (Neupoi) (Геродот IV. 100-118) і слов’янське походження яких цілком очевидно.»

Також були розкопані і проаналізовані кургани скіфських жінок – амазонок. На території України і в інших місцях, де ймовірно жили амазонки, були знайдені поховання жінок, в яких знаходилися луки, стріли і дротики. Однак тут відсутні останки мечів, бойових сокир і іншої зброї ближнього бою (за винятком ритуальних кинджалів, що вказує на аристократичне походження похованої або її статус жриці). Також в знайдених похованнях відсутні захисні пристосування і обладунки. Це вказує на те, що жінки, як і підлітки, могли допомагати починати бій (обстрілюючи противника з безпечної відстані) і потім йшли в тил основного війська, яке складалося з чоловіків. Вік скіфських амазонок коливається від 16 до 60 років, проте половина їх – молоді жінки у віці 25-35 років. Про вигляд амазонок дозволяють судити твори античного мистецтва. Зображені в камені – в статуях або на барельєфах храмів – амазонки, як правило, молоді, з розгорнутими довгим волоссям або в легких шоломах, в коротких напівпрозорих шатах грецького типу.

В живописі на вазах, вони ближче персонажам Геродота, одягнені в чоловічий «перський» костюм. Як правило, це юна діва в чоловічому вбранні (каптан і вузькі штани з лампасами) одяг облягає струнку фігуру; ступні ніг або босі, або в м’яких коротких чобітках (скіфіках); на голові м’яка шапочка у формі ковпака, іноді зі звисаючими ззаду і по обидва боки захисними «клапанами». І завжди зі зброєю – або це лук і сагайдак зі стрілами, або спис або дротик. Часто присутній на малюнках і щит, зазвичай овальної форми. Найчастіше зустрічаються зображення амазонок що боряться, як в кінному, так і в пішому бою. Але досить багато і статичних зображень озброєних дів поруч з конем або грифоном.

Археолог Наталія Данилко показує реконструкцію – передбачуваний вид жіночого головного убору скіфів – калафа, з кургану Веселовського. Калаф надітий на скульптуру голови скіф’янки, зовнішність якої відновлена ​​по черепу згідно з методом антрополога М. М. Герасимова

Отже, скіфи були в основному європеоїдами. Частина з них, та яка перебувала в прикордонних зонах Сибіру, Туви, Алтаю та Монголії, справді піддалася певним азіатським впливам і асиміляції, однак це не вплнуло на їх расову приналежність. Окрім того, скіфи, можна сказати, автохноти Північного Причорномор’я. Існує версія, що їх пращури праіндоєвропейці, носії гену R1a1 (котрий зародився в Північному Причорномор’ї) мігрували свого часу в Єгипет, Палестину, Іран, Індію, Китай, що підтверджують неодноразово європеоїдні антропологічні типи цих країн (айни, тохари, калаші, амазиги і т.д.), де скіфи утворили, контактуючи з аборигенами, унікальну праслов’янську мову, яка являла собою санскрит змішаний з іраномовною говіркою.Згодом царські скіфи повернулися на Батьківщину, де осіли у Північному Причорномор’ї і утворили Велику Скіфію.

Джерело: spadok.org.ua
Який вигляд мали скіфи та сармати?
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: